Василь Стус

Як добре, що смерті не боюсь я

Як добре, що смерті не боюсь я

І не питаю, чи тяжкий мій хрест,

Що перед вами, судді, не клонюся

В передчутті недовідомих верст,

Що жив, любив і не набрався скверни,

Ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

Як в смерті обернуся до життя

Своїм стражданням і незлим обличчям.

Як син, тобі доземно уклонюсь

І чесно гляну в чесні твої вічі

І в смерті з рідним краєм поріднюсь.

1. Був учителем української мови та літератури.

2. Не лише поет, а й перекладач.

3. Говорив лише українською

 4.Двічі був ув’язнений за антирадянську діяльність

5. У камері Стуса поранили й він міг померти раніше

6. Помер у концтаборі

7. Книгу з документами про кримінальну справу проти нього, "Справа Василя Стуса", заборонили за позовом Віктора Медведчука.

8. Про Стуса зняли фільм — "Заборонений"

Стус усе своє життя виступав за збереження та розвиток української культури. Радянська влада заборонила його творчість та замордувала у таборах за незламність духу.

Василь Стус виріс на Донбасі, працював вчителем. До Києва переїхав, щоб вчитися в аспірантурі. Рівно 20 років тому, 4 вересня 1965 року, на показі стрічки "Тіні забутих предків" Сергія Параджанова поет долучився до спонтанної акції протесту проти репресій радянської влади. За це його відрахували з аспірантури.

Після цього Стус став одним з найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. У 1972 році його засудили за антирадянську агітацію до п'яти років в'язниці та трьох років заслання. Звільнили Стуса у 1979 році, але його погляди після цього не змінилися.

Покарання відбував у таборі в Кучино. Від 1981-го не бачився з родиною. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями неодноразово оголошував голодування. Помер в ніч на 4 вересня 1985-го під час безстрокового сухого голодування. В українській групі сприяння виконанню Гельсінських угод із захисту прав людини (1980 – 1985). У таборах та на засланні В. Стус написав близько тисячі віршів, зробив 400 перекладів, залишив чимало епістолярної спадщини.

Василь Стус народився 6 січня 1938 р. на Вінниччині у селянській родині. Він був четвертою дитиною в сім’ї. Дитинство Василя Стуса минуло на Донбасі, куди переїхала їх родина у пошуках кращої долі.

Василю ще не виповнилося шести років, коли він відправився в школу. Батьки, що залишали сина вдома на господарстві, не відразу дізналися про це. З настанням холодів вчителька запитала у мами, чому Василько ходить на уроки босоніж. Мати заметушилася: «Яка школа? Він ще маленький”. Але вчителька вмовила її відпускати сина на заняття: «Я його старшим ставлю в приклад. Кажу: «Стусік, вийди до дошки». Він тягнеться навшпиньках і пише … ».

Писав таборові блоги

Останні тексти поета — це таборові блоги (так їх називає автор книжки «Справа Василя Стуса» історик Вахтанг Кіпіані). Це роздуми Стуса про життя та історії людей, які разом із ним відбували покарання. Щоб приховати ці тексти від наглядачів табору, Стус писав їх дрібнесеньким почерком на тонких смужках технічного паперу. Ці 16 нотаток не мали шансів побачити світ, якби не дружина литовського політв’язня Баліса Гаяускаса Ірена. Вона на собі вивезла тексти Стуса на свободу. Згодом їх видали під назвою «З таборового зошита».

Навчився жити і плідно працювати у повній ізоляції

Із 47 років життя 13 Василь Стус провів у слідчих ізоляторах, камерах-одиночках, карцерах та на каторжній роботі. Коли Стуса заарештували вдруге у 1980 році, його засудили до 10 років примусових робіт та 5 років заслання. 5 із цих 15 років він не мав жодного побачення з рідними: за різні «провини» йому заборонили візити дружини, сестри, сина. Попри це поет не припиняв писати, навіть у багаторічній ізоляції.

Факти з життя Василя Стуса.

Був наймолодшою четвертою дитиною в родині.

Коли Василю було три роки, батьки перевезли його до міста Сталіно (нині Донецьк).

Василь Стус добре вчився і закінчив школу із медаллю у 16 років. Одразу поїхав до Києва подавати документи на журналістику. Однак йому відмовили, бо виявився «занадто малим» за віком.

На факультет української філології педагогічного інституту у Сталіно його зарахували без вступних іспитів. Шкільна медаль давала таку пільгу.

Самотужки вивчив латину. Добре знав німецьку мову. Читав Гейне в оригіналі. В університеті на заняттях з німецької перекладав без словника. А відповідав завжди виключно українською.

Народився він 6 січня 1938р. в хліборобській родині в с. Рахнівці на Вінниччині.

Згодом батьки переїхали до Донецька. Основна причина, чому батьки Василя переїхали з села Рахнівці Гайсинського району до міста Сталіно (тепер Донецьк) –  відмова працювати в колгоспі.

Після закінчення школи Василь Стус навчався в Донецькому педагогічному інституті на факультеті історико-філологічному.

Після отримання диплому Стус працював за фахом учителем, потім служив в армії, працював в газеті.

1. Був учителем української мови та літератури

У 1961-1963 роках викладав у школі №23 у Горлівці Донецької області.

2. Не лише поет, а й перекладач

Перекладав з німецької, англійської, італійської, іспанської, французької, слов’янських мов.

3. Міг стати лауреатом Нобелівської премії

Українська діаспора намагалась висунути Василя Стуса на здобуття премії з літератури, але не встигла завершити всі процедури.

4. Говорив лише українською

Сучасники Стуса згадують, що одного разу Василеві зробили зауваження в університетській їдальні з цього приводу — щоб він розмовляв нормальною мовою. З цього приводу між Стусом та кривдником сталася бійка.

5. Двічі був ув’язнений за антирадянську діяльність

Влада відправила його у табори Пермського краю та Мордовії. Сумарно за обидві справи йому присудили 23 роки примусових робіт, позбавлення волі, заслання.

БУБАС АНГЕЛІНА

Псевдонім — Василь Петрик.

Василь Стус був українським поетом-шістдесятником, дисидентом і політв’язнем. Народився у 1938 році в селі Рахнівка Винницької області, був молодшим з чотирьох дітей.

• Він — символ непохитності переконань: за захист української мови і культури та боротьбу за права людини радянська влада двічі засуджувала поета. А його смерть у таборі для політв’язнів досі залишається нерозгаданою таємницею.

• Він робив промо української мови, коли це ще не було трендом.

Усім відомо, що Василь Стус був учителем. Після закінчення педагогічного інституту в місті Сталіно (тепер Донецьк) та служби в армії він викладав українську мову та літературу в Горлівці. В той час коли радянська влада вважала українську мову «неперспективною» і всіляко витісняла її зі шкільної програми.

• Захищав політичних в’язнів

«Хто проти тиранії — встаньте» — певно, найвідоміша фраза Стуса. Її він вигукнув на повний голос під час прем’єри стрічки Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна».

• Протестував проти знищення української культури

За три дні до першого арешту 12 січня 1972 року Василь Стус разом із друзями-письменниками ходили різдвяним вертепом у Львові. Так молодь з Києва та Львова протестувала проти політики заборони українських національних традицій. Зібрані гроші колядники планували передати для допомоги політв’язням та їхнім рідним.

• Навчився жити і плідно працювати у повній ізоляції

Із 47 років життя 13 Василь Стус провів у слідчих ізоляторах, камерах-одиночках, карцерах та на каторжній роботі. Коли Стуса заарештували вдруге у 1980 році, його засудили до 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Попри це поет не припиняв писати, навіть у багаторічній ізоляції.

Для сім’ї Стуса особливо важкими були повоєнні роки та голод (1946–1947). “Голодний я був, як пес” – згадує письменник у листах до сина.

У 16 років його не прийняли до Київського університету, через те, що він був занадто молодий. Тому Василь стає студентом історико-філологічного факультету Донецького педінституту.

Василь був вчителем української мови та літератури. У період роботи в Горлівці, він обурювався щодо теми української мови на Донеччині.

Перший арешт відбувся у 1972 році. Під час обшуку у літературознавця вилучили понад 500 оригінальних віршів та десятки статей. За три дні до цього Василь Стус із друзями ходили різдвяним вертепом у Львові. Так молодь протестувала проти заборони українських національних традицій.

“Хто проти тиранії – встаньте” – найвідоміша цитата Василя Стуса.

На початку вересня 1972 року київський обласний суд звинуватив письменника в «антирадянській агітації й пропаганді». Був засуджений до 5 років позбавлення волі й 3 років заслання.

У травні 1980 був знову заарештований і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. У Мордовії, де Василь Стус відбував термін було знищено приблизно 300 віршів Стуса. У 1983 році був відправлений на рік у камеру-одиночку, через передачу на волю зошита з віршами.

Акція протесту в кінотеатрі "Україна"

Відколи Стус став дисидентом? У відповідь на це питання дослідники його біографії згадують кілька подій.

Перша з них — 4 вересня 1965 року, прем'єрний показ "Тіней забутих предків" Сергія Параджанова в кінотеатрі "Україна" в Києві, який спонтанно переріс у відверто дисидентську демонстрацію проти репресій української інтелігенції.

У залі присутня команда фільму, включно з Параджановим, журналіст В’ячеслав Чорновіл, а письменник Іван Дзюба виголошує в мікрофон: "Наступила реакція 1937 року. Зараз в Україні ведуться арешти інтелігенції – письменників, поетів, художників".

Після цього Стус і Чорновіл кидають до публіки заклик: "Хто проти тиранії – встаньте!" – і самі піднімаються першими.

У залі з’являється служба безпеки, кінотеатр оточують чоловіки у цивільному, розпочинаються арешти. Цей день став точкою відліку подальшої двадцятирічної епохи цензурних заборон та арештів, а для Стуса — початком його активної діяльності в шістдесятницькому русі. За цей вчинок його відраховують з аспірантури, а потім і з Державного історичного архіву, де він на той час працював.

Поет рідкісного таланту, який обрав долю борця. Із 47-ми років життя 13 провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально.

Васи́ль Семе́нович Стус, псевдо Василь Петрик (6 січня 1938, село Рахнівка, Гайсинський район, Вінницька область Українська РСР, СРСР — 4 вересня 1985, табір ВС-389/36-1 (Перм-36), біля села Кучино, Пермський край, РРФСР, СРСР) — український поет-шістдесятник, перекладач, публіцист, прозаїк, мислитель, літературознавець, літературний критик, правозахисник, політв'язень СРСР, дисидент, член Української Гельсінської групи, борець за незалежність України у XX столітті. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Учасник акції протесту в київському кінотеатрі «Україна» в 1965 році. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991, посмертно), Герой України (2005, посмертно). Батько Дмитра Стуса.

За переконання про необхідність збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської диктатури, його творчість була заборонена та частково знищена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.

Дитинство на Донеччині

Василь Стус народився в 1938 році на Вінниччині в селі Рахнівка. Але ми знаємо письменника як представника Донеччини, адже коли йому було 3 роки, його батьки переїхали в Сталіно (тепер Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Там батько знайшов роботу на хімічному заводі, а малий Василь пішов до школи.

Школу Стус закінчив зі срібною медаллю й, маючи велике бажання стати журналістом, поїхав вступати до Київського університету. Але не склалося — в університеті йому сказали, що він ще замолодий. Тож Василь повертається додому й стає студентом історико-філологічного факультету Донецького педінституту.

1. Був учителем української мови та літератури

У 1961-1963 роках викладав у школі №23 у Горлівці Донецької області.

2. Не лише поет, а й перекладач

Перекладав з німецької, англійської, італійської, іспанської, французької, слов’янських мов.

3. Міг стати лауреатом Нобелівської премії

Українська діаспора намагалась висунути Василя Стуса на здобуття премії з літератури, але не встигла завершити всі процедури.

4. Говорив лише українською

Сучасники Стуса згадують, що одного разу Василеві зробили зауваження в університетській їдальні з цього приводу — щоб він розмовляв нормальною мовою. З цього приводу між Стусом та кривдником сталася бійка.

5. Двічі був ув’язнений за антирадянську діяльність

Влада відправила його у табори Пермського краю та Мордовії. Сумарно за обидві справи йому присудили 23 роки примусових робіт, позбавлення волі, заслання.

Змагай, знеможений життям,

знеможений, змагай.

Минуле вабить вороттям

i врочить i нехай.

А ти, сомнамбуло, змагай,

у напiвснi живи,

де жовтi сходяться леви

у присмерковий гай.

У воду зазирнуть ставка

й свiчадо ночi п’ють,

]м шерсть полискує шорстка,

мов пелехата лють.

А голоси протобажань

лиш горло перетнуть,

покрають серце без ножа

i мовчки одiйдуть,

лишивши, як загуслий бiль,

укритий смерком гай,

де тiнi товпляться в тобi,

проте — не потурай.

Он бач — верба — димочком тiнь.

Ти ж тiнi тiнi тiнi тiнi тiнь.

Анi рухнеться волосiнь,

занурена в глибiнь.

Факти з життя Василя Стуса.

Був наймолодшою четвертою дитиною в родині.

Коли Василю було три роки, батьки перевезли його до міста Сталіно (нині Донецьк).

Василь Стус добре вчився і закінчив школу із медаллю у 16 років. Одразу поїхав до Києва подавати документи на журналістику. Однак йому відмовили, бо виявився «занадто малим» за віком.

На факультет української філології педагогічного інституту у Сталіно його зарахували без вступних іспитів. Шкільна медаль давала таку пільгу.

Самотужки вивчив латину. Добре знав німецьку мову. Читав Гейне в оригіналі. В університеті на заняттях з німецької перекладав без словника. А відповідав завжди виключно українською.

Багато читав і більшість вільного часу проводив у бібліотеці. Згодом деякі викладачі почали давати йому твори раннього Павла Тичини, Максима Рильського та заборонених авторів Розстріляного відродження.

1959-го року «Літературна газета» надрукувала перші вірші Василя Стуса, передмову до яких написав Андрій Малишко.

З 1961-го року викладав українську мову в одній зі шкіл Горлівки.

Фурманчук Олена

Вперше його арештувала у 1972 році. Тоді у Стуса вилучили понад 500 оригінальних віршів, десятки статей, переклади поезії – загалом усі праці, що він писав упродовж 15 років. Засудили до п’яти років позбавлення волі і трьох — заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Звільнившись у 1979 році звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР: “Мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом”. За рік його арештували знову та визнали особливо небезпечним рецидивістом. Засудили на 10 років примусових робіт і п’ять років заслання. Табірними наглядачами знищено збірку, яка містила 300 віршів Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування. Представник українського культурного руху шістдесятників помер під час другого терміну в таборах у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року в карцері. Офіційна версія – від переохолодження.

Васи́ль Семе́нович Стус, псевдо Василь Петрик (6 січня 1938, село Рахнівка, Гайсинський район, Вінницька область Українська РСР, СРСР — 4 вересня 1985, табір ВС-389/36-1 (Перм-36), біля села Кучино, Пермський край, РРФСР, СРСР) — український поет-шістдесятник, перекладач, публіцист, прозаїк, мислитель, літературознавець, літературний критик, правозахисник, політв'язень СРСР, дисидент, член Української Гельсінської групи, борець за незалежність України у XX столітті. Один із найактивніших представників українського дисидентського руху. Учасник акції протесту в київському кінотеатрі «Україна» в 1965 році. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991, посмертно), Герой України (2005, посмертно). Батько Дмитра Стуса.

За переконання про необхідність збереження й розвитку української культури зазнав репресій з боку радянської диктатури, його творчість була заборонена та частково знищена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув.