Освітні маршрути
|
Портфоліо вчителяby mygrunchyk Feb 8 480 views Access to Canvas (Publicity) Show stickies to everyone |
URL | x | |
---|---|---|---|---|
Link |
Copy this HTML code and paste to your blog to link to this canvas. |
|||
Embed lino |
Copy this HTML code and paste to your blog to embed this canvas. |
"Є строга радість – взять трамплін рекордний. Без публіки. Без премій. Без журі".
Ліна Костенко
Кожен учитель впевнений, що він робить найважливішу справу на Землі, що найважливіший час для нього – спілкування з дітьми. Доля кожної дитини, з якою маєш справу- це найважливіше.. Не можна вчити загалом, в цілому. Кожна людина неповторна, унікальна.
Урок – це час пізнання, суперечок, пошуку істини, час труднощів і переживань, перемог і невдач, час життя. Життя іноді веселого, а іноді сумного, складного чи безтурботного. Школа – це мій світ. Для кожного вона своя. Для когось - це галасливе свято, для когось – нудна присутність, інший бачить її як місце для співпраці. Гадаю, школа має бути світом відкриттів і одкровення, життєвої радості для учнів і педагогів, світом спокою, гармонії і співпраці. І ми, вчителі, можемо перетворити навчання в процес розвитку і пізнання.
Як пізнати душу дитини? Знайти шлях до її серця? Відповідь проста: протягни руку, розкрий душу, «перелий» її по краплині в своїх учнів. Іди назустріч, попереду, поруч, а якщо повезе, то і слідом за своїм творінням.
Що школа має дати дитині? Школа має дати дитині можливість самовиразитися, самоствердитися. Головне завдання вчителя – в кожному учні побачити хороше, розвивати його, показати це позитивне всім. Подарувати самого себе. Допомогти повірити в власні сили, для кожного знайти «слова, переповнені доброї довіри».
Не сума знань, а розвиток здібностей – моя ціль. Для мене головне – золоте серце і золоті руки. А не золота голова.
Наше покликання – відкривати світ, і в цьому процесі вчитель і учень доповнюють один одного. Коли це відчуваєш, стає легко. Діти самі йдуть на контакт. Піднята рука – не лише сигнал вчителю «Я знаю», але і «Можна я спробую». Цю спробу відповісти слід вчасно підтримати, дати можливість учню повірити в себе. Тоді діти розкривають себе і свої можливості на кожному уроці.
Шкільний урок дає вдумливому вчителю безкінечні можливості для творчості. На уроці народжуються нові відкриття і нові ідеї, ніби від струмка беруть початок могутні ріки педагогічної майстерності.
Навчання існує там, де у учнів живий інтерес до пізнання оточуючого світу. Природньо, що виникають питання: Як бути? Що робити? Згадаймо школи Платона та Арістотеля, де передача знань виливалася в форму безпосередньої бесіди між учнями і вчителем, тобто в живе творче спілкування.
В більшості своїй учні щиро хочуть вчитися. Наша головна ланка – урок, проте «голою» методикою на уроці нічого не витягнеш. Потрібна душа. А в неї своя методика. Розкритися по справжньому вчитель може лише з дітьми. Їх оцінка його роботи найважливіша. Недарма говорять, що вчитель всього себе віддає дітям. Вони самі дають нам в руки метод роботи з ними – спілкування. В процесі живого творчого спілкування та співпраці з учнями вчитель вирішує як освітні, розвиваючі, так і виховні цілі. Справжній вчитель підтримує творчу ініціативу школярів, доповнюючи її своєю ініціативою, довірою та цікавістю до учнів.
Але на якому рівні спілкуватися на уроці? Звичайно, спілкуватися через знання і отримувати знання через спілкування. Воно дає учню право на свій темп, свій шлях і свій потенціал можливостей.
Головне на уроці не лише знання свого предмету, вміння доступно його викласти, а й вміння поважати дітей, вірити в кожного з них. Вміння знаходити «перлину» в кожній «мушлі». Бути не лише наставником, а й другом. Труднощі, невдачі, розчарування відступають, коли бачиш вогник в очах своїх учнів.
Моя головне завдання – виховувати «звичку до наполегливості та праці». Адже за кожним успіхом ховається велика праця.Ця звичка – основа майбутнього щастя, духовного збагачення.
Чому серед всіх професій я обрала саме професію вчителя?
Напевне тому, що взявши дитину за руку, я можу повести її в цікавий і захоплюючий світ науки. Тому, що піднімаючись по східцях знань, я можу спостерігати, як зростають і розвиваються мої учні, а разом з ними зростаю і розвиваю свої вміння і я. Тому, що я відчуваю задоволення від своєї праці, коли на один щабель поряд зі мною стає мій учень, і я відчуваю, що він може і мусить самостійно іти далі. Тому, що кожна дитина – це зірочка, яка до пори до часу стримує свій блиск.
S | M | T | W | T | F | S | ||
None |