Playing a video (Stop)
Powered by Haskell (GHC 8.8.4 )

Марія Карповна Садовська-Барілотті (справжнє прізвище - Тобілевич; 1855 - 1891 ) - українська оперна співачка ( сопрано ) та драматична актриса . Одна з найвидатніших актрис української сцени у 70—80 роках XIX століття .

 Ім'я при народженні Марія Карповна Тобілевич

Повне ім'я

Марія Карповна Садовська-Барілотті

дата народження

17 квітня 1855

Місце народження

село Костувате,

Херсонська губернія ,

Російська імперія

(нині Кам'яно-Костувате , Братський район

Миколаївської області України )

дата смерті

27 березня 1891 (35 років)

Місце смерті

Одеса , Херсонська губернія , Російська імперія

Похована

Єлисаветград

Країна

 російська імперія

Професії

оперна співачка , актриса

Роки активності

1876-1891

Співочий голос

сопрано

Марія Костянти́нівна Занькове́цька (справжнє прізвище — Адасовська; 23 липня (4 серпня) 1854[1] село Заньки, нині Ніжинський район, Чернігівська область — 4 жовтня 1934, Київ)

 

З десяти років Марія почала навчання у приватному пансіоні Осовської у Чернігові. Батько Марії мав чудовий голос, соковитий баритон, а Марія — сильне меццо-сопрано. Вдвох вони часто влаштовували для гостей свого дому в Заньках сімейні концерти.[5]

 

1871 чи 1872 року в 17-річному віці вона стала дружиною артилерійського офіцера Хлистова й опинилася в Бессарабії, у фортеці Бендери. В цей час вперше зустрілася з Миколою Тобілевичем.

 

1876 року вийшла на сцену Ніжинського театру. До кінця свого життя не поривала зв'язків з театральним колом Ніжина, де вона мешкала постійно протягом 1902–1924 років та з перервами, повертаючись після гастролей, до 1932 року. В Ніжині вона мала свій будинок, який зберігся дотепер.

 

 

Заньковецька в ролі «Івги Цвіркунки» в опереті Миколи Лисенка «Чорноморці», 1892 р.

27 жовтня 1882 року в міському театрі Єлисаветграда (нині Кропивницький) під орудою Марка Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. У 1882 році дівчині прийшло запрошення вступити до української акторської трупи.[6] Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки («Наталка Полтавка») Івана Котляревського.

 

Пізніше Марія Заньковецька (вона взяла цей псевдонім на згадку про щасливе дитинство в рідному селі Заньки) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого.

Вітальні адреси й телеграми надійшли від І.Рєпіна,Д.Мордовця,І.Карпенка-Карого,П.Саксаганського,М.Старицького,І.Нечуя-Левицького,Б.Грінченка,М.Аркаса,М.Лисенка,примадонни італійської опери Соломії Крушельницької, всіх українських і багатьох російських театральних труп та товариств.На ювілей відгукнулися газети і журнали Києва,Харкова,Одеси,Львова,Петербурга,Москви,Тифліса та багатьох інших міст. Преса назвала ці дні«тижнем Кропивницького».Марко Лукич своєю багатогранною діяльністю виховав ціле покоління українських акторів-професіоналів.Живучи в Затишку, Кропивницький досить часто виїздив на гастролі. Тому господарство вели в основному його дружина і прикажчик. Проте в ті дні, коли драматург перебував у садибі, він з великим задоволенням поринав у сільське життя. Значно більше уваги господарству починає приділяти митець після 1902 р., коли після погіршення здоров'я перестає постійно виступати на професійній сцені і живе здебільшого у Затишку.1909 р. на виставці в повітовому місті Куп'янську за зразкове ведення господарства драматурга було нагороджено бронзовою медаллю Харківського товариства сільських господарів.У лютому 1910 року Кропивницький разом із трупою Л. Сабініна їде на гастролі до Саратова, де бере участь у постановках п'єс «Наталка Полтавка» Котляревського і «Назар Стодоля» Шевченка, а також власної «Дві сім'ї» й концерті, присвяченому 49-й річниці пам'яті Тараса Шевченка. Із Саратова драматург повернувся 18 лютого 1910 р., а вже 13 березня взяв участь у Шевченківському вечорі в Києві.Приймала публіка Марка Лукича якось особливо сердечно і зворушливо, і в безконечних оваціях і викликах відчувалося не лише захоплення талановитим актором-художником, але й дань шанобливої поваги до одного з великих діячів України». Під час цих гастролей Кропивницький тяжко захворів і, повертаючись до себе на хутір, 21 квітня 1910 року раптово помер у потязі від крововиливу в мозок. Листи й телеграми зі співчуттям на адресу українського театру і сім'ї драматурга надійшли з усіх кінців України й Росії.Поховано Марка Кропивницького в Харкові на старому цвинтарі, що знаходився наприкінці вулиці Пушкінської, біля церкви Усікновення глави Іоанна Предтечі.За своє життя Марко Кропивницький зіграв понад 500 ролей та написав понад 40 п’єс.

Кропивницький Марко Лукич–український письменник,драматург,актор та фундатор українського театру.Народився 22 травня 1840 року в селі Бежбайраки.

Батько,Лука Іванович,походив зі шляхетного роду Кропивницьких гербу Сас.Мати,Капітоліна Іванівна,зросла в дуже бідній родині колишнього кріпака І.А.Дубровинського.Коли синові виповнилося п'ять років,Капітоліна Іванівна покинула сім'ю заради гусарського офіцера.Марко часто хворів, а раз, коли мав гарячку,впав у летаргічний сон.Почалися Маркові «університети» на восьмому році життя з навчання у приватній школі шляхтича М. Рудковського в сусідній слободі Олександрівці.Більш-менш системну освіту майбутньому драматургу вдалося здобути у Бобринецькій повітовій школі, де він навчався з 1853 по 1856 рік.Після закінчення 1856 р. з похвальним листом повітової школи і невдалої спроби продовжити навчання в гімназії Кропивницький поступає на державну службу до повітового суду у місті Бобринці, де кілька років працює дрібним чиновником.Любов до мистецтва приводить його до театру подивитися на знамениту артистку О. Фабіанську. Враження від її гри було таким, що юнак кілька днів ходив як непритомний, забув про все на світі й став писати ночами п'єсу українською мовою (це був його перший драматичний твір«Микита Старостенко,або Незчуєшся,як лихо спобіжить»).Коли ж Кропивницькому вдалося побачити уславлену акторку на сцені вдруге у спектаклі,він остаточно дійшов висновку,що його покликання театр.Живучи в Єлисаветграді, разом з місцевими аматорами та у складі заїжджих професійних труп Кропивницький виступає у приватному театрі Трамбіцького, а у вересні 1871 р. після смерті батька назавжди покидає казенну службу, розпродує отримане у спадок господарство і разом з дружиною Олександрою приїздить до Одеси.В Одесі він отримує запрошення зіграти на сцені Народного театру графів Моркових і Чернишова роль Стецька у «Сватанні на Гончарівці».1871 року видрукував першу свою п'єсу «За сиротою і бог з калитою»,хоч серйозно писати почав ще в Бобринці 1862 року.Перша його п'єса—«Дай серцю волю, заведе в неволю».Дозвіл на постановки українських п'єс на теренах Російської імперії восени 1881 року став надто важливою віхою в історії українського народу, незважаючи навіть на те, що за відповідним урядовим циркуляром заборонялося.Свої перші кроки новий український театр розпочав восени того ж 1881 року у Кременчуці,де в російській трупі Г.Ашкаренка режисером і провідним актором працював М.Кропивницький.В кінці жовтня 1882 року Кропивницький створив трупу якій судилося стати славою і гордістю України на довгі роки.Сталося це у Єлисаветграді.Трупа мала назву «Товариство акторів».Проте більш вона відома як «театр корифеїв».Розпочалися виступи Товариства акторів 27 жовтня 1882 року з постановки «Наталки Полтавки». Вже з перших спектаклів трупа Кропивницького сподобалась глядачам.Схвальні відгуки про виступи українських акторів дедалі частіше з'являються на сторінках таких авторитетних газет,як«Труд»,«Заря»,«Южный край»,«Одесский листок»,і Кропивницький доходить висновку, що настав час «завойовувати» столицю.Але для поїздки з гастролями до Санкт-Петербурга потрібно було мати не тільки значні кошти, а ще й дозвіл столичних властей. Ні того, ні того у драматурга не було, і він став шукати людину, котра б змогла в цьому допомогти.Через деякий час таку людину Кропивницький зназнаходить в особі відомого українського драматурга Михайла Старицького, якому в серпні 1883 року й передає керівництво колективом, залишивши за собою режисерську й акторську роботу.Під орудою Михайла Старицького трупа розпочала свій перший театральний сезон в Одесі. Потім були гастролі в Миколаєві, Єлисаветграді, Житомирі, Ростові-на-Дону, Воронежі та багатьох інших містах Росії. В цей час українські актори вже мали власний оркестр, непогані для тієї доби декорації і гардероб. Все це сприяло не тільки піднесенню авторитету українського театру, а й поліпшенню матеріального становища акторів. Старицький, як відомо, продав свій маєток і майже всі виручені гроші витратив на щойно створений національний театр. Творча співпраця Кропивницького зі Старицьким тривала близько двох років і, поза сумнівом, була корисною для подальшого розвитку українського театрального мистецтва.Але Старицькому,на жаль, так і не вдалося дістати дозвіл на поїздку з гастролями до Петербурга, хоча він і доклав до цього неабияких зусиль.У листопаді 1886 року після тривалих клопотань Кропивницький, нарешті, одержує дозвіл приїхати до Петербурга. Виступами українських акторів зацікавився навіть цар Олександр ІІІ, для якого 4 січня 1887 року в залі Демут (інша назва «Фантазія») були поставлені два спектаклі за творами Т. Шевченка («Назар Стодоля») і М. Старицького («Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка»). Імператор був дуже задоволений грою українських акторів.25 січня трупа Кропивницького вдруге виступає у присутності царської сім'ї, але тепер уже на імператорській сцені—в Маріїнському театрі,де ні до, ні після цього не одержувала дозволу виставляти спектаклі жодна з провінційних труп.22 листопада 1896 р. в Одесі Кропивницький відзначав двадцятип'ятирічний ювілей своєї театральної діяльності. Ще задовго до свята драматурга було проголошено«батьком українського театру»,і тепер цей почесний титул постійно супроводжував його ім'я.

Пана́с Ка́рпович Саксага́нський (справжнє прізвище — Тобілевич; 15 (27) травня 1859, Кам'яно-Костувате на Херсонщині, тепер Миколаївська область — 17 вересня 1940, Київ) — визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи Марка Кропивницького, один з корифеїв українського побутового театру. В своєму сценічному псевдоніму Саксаганський увічнив батьківщину матері Євдокії — вона походила з містечка Саксагань (нині село Кам'янського р-ну Дніпропетровської обл.)[1].

Панас Саксаганський – визначний українськийактор, режисер, драматург і педагогшколи Марка Кропивницького, один з корифеїв українського побутового театру.

 

Саксаганський – автор комедій «Лицеміри» (1908, запрещ. Цензурою) і «Шантрапа» (соч. 1913), присвячена високому призначенню мистецтва сцени. Був також видатним педагогом, виховав видних українських акторів і режисерів – Б. Романицького, В. Любарта та ін.

Помер Панас Саксаганський 17 вересня 1940 в Києві.

 

Народилася Марія Адасовська (це справжнє прізвище) 23 липня (4 серпня) 1854 в селі Заньки, Ніжинського повіту (Чернігівщина). Марія була п’ятою дитиною у багатодітній родині збіднілого дворянина.

 

У 10 років почала навчання у Чернігівському пансіоні Осовської та в консерваторії у Хельсінкі (за іншими даними – філія Петербурзької консерваторії в Гельсінгфорсі).

 

 

У 17 років Марія стала дружиною артилерійського офіцера Хлистова й опинилася в Бессарабії, у фортеці Бендери. У цей час вперше зустрілася з Миколою Тобілевичем.

 

1876-го вийшла на сцену ніжинського театру. Саме в Ніжині вона мешкала протягом 1902–1924 та з перервами, повертаючись після гастролей, до 1932.

 

 

27 жовтня 1882 у міському театрі Єлисаветграда (нині Кропивницький) під орудою Марка Кропивницького розпочався творчий шлях видатної української актриси. Вперше на професійній сцені вона зіграла роль Наталки Полтавки.

Пізніше Марія Заньковецька (псевдонім взяла на згадку про щасливе дитинство в рідному селі) працювала в найпопулярніших і найпрофесійніших українських трупах Марка Кропивницького, Михайла Старицького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого.

 

В її репертуарі більше 30 ролей на сцені. Це переважно драматично-героїчні персонажі. Маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Була серед засновників театру Миколи Садовського в Полтаві. Домагалася відкриття в Ніжині стаціонарного державного театру. 1918-го вона організувала народний театр «Українська трупа під орудою М. К. Заньковецької».

 

1922-го їй першій в Україні уряд присвоїв високе звання Народної артистки республіки.

 

Останні роки свого життя Марія Заньковецька жила з родиною своєї племінниці у Києві.

 

Померла 4 жовтня 1934 року

Джерело: https://dovidka.biz.ua/mariya-zankovetska-biografiya-skorocheno

Народився 17 вересня 1845 р. в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, з 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше — канцеляристом міської управи. У 1864 р. на службі в повітовому суді. У 1865 р. переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

 

У 1870 р. одружився з Надією Карлівною Тарковською. Мав 7 дітей. У 1881 р. втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина. У 1883 р. в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М.Старицького. У 1883 р. одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького. У 1884 р. заарештований і засланий до Новочеркаська. У 1886 р. у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І.Карпенка-Карого. У 1888 р. вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського. У 1890 р. вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч». 1900–1904 — створив власну трупу. 15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування.

Маркоо Лукиич Кропивницький(7 травня 1840- 21 квітня 1910)— український письменник, драматург, театральний режисер і актор. З іменем Кропивницького пов'язані створення українського професійного театру на підросійській частині України й наступний етап розвитку реалістичної драматургії. На його честь також був перейменований колишній Кіровоград.

7. Панас Саксаганський

6. Марія Заньковецька

 5.Марія Садовська -Барілотті

 3. Кропивницький

 Марко Лукич

2. Михайло Старицький

4. Садовський Микола Карпович

 

1.Іван Карпенко-Карий

(Тобілевич Іван Карпович)

   Театр корифеїв

Театр корифеїв