Кропивницький Марко Лукич–український письменник,драматург,актор та фундатор українського театру.Народився 22 травня 1840 року в селі Бежбайраки.
Батько,Лука Іванович,походив зі шляхетного роду Кропивницьких гербу Сас.Мати,Капітоліна Іванівна,зросла в дуже бідній родині колишнього кріпака І.А.Дубровинського.Коли синові виповнилося п'ять років,Капітоліна Іванівна покинула сім'ю заради гусарського офіцера.Марко часто хворів, а раз, коли мав гарячку,впав у летаргічний сон.Почалися Маркові «університети» на восьмому році життя з навчання у приватній школі шляхтича М. Рудковського в сусідній слободі Олександрівці.Більш-менш системну освіту майбутньому драматургу вдалося здобути у Бобринецькій повітовій школі, де він навчався з 1853 по 1856 рік.Після закінчення 1856 р. з похвальним листом повітової школи і невдалої спроби продовжити навчання в гімназії Кропивницький поступає на державну службу до повітового суду у місті Бобринці, де кілька років працює дрібним чиновником.Любов до мистецтва приводить його до театру подивитися на знамениту артистку О. Фабіанську. Враження від її гри було таким, що юнак кілька днів ходив як непритомний, забув про все на світі й став писати ночами п'єсу українською мовою (це був його перший драматичний твір«Микита Старостенко,або Незчуєшся,як лихо спобіжить»).Коли ж Кропивницькому вдалося побачити уславлену акторку на сцені вдруге у спектаклі,він остаточно дійшов висновку,що його покликання театр.Живучи в Єлисаветграді, разом з місцевими аматорами та у складі заїжджих професійних труп Кропивницький виступає у приватному театрі Трамбіцького, а у вересні 1871 р. після смерті батька назавжди покидає казенну службу, розпродує отримане у спадок господарство і разом з дружиною Олександрою приїздить до Одеси.В Одесі він отримує запрошення зіграти на сцені Народного театру графів Моркових і Чернишова роль Стецька у «Сватанні на Гончарівці».1871 року видрукував першу свою п'єсу «За сиротою і бог з калитою»,хоч серйозно писати почав ще в Бобринці 1862 року.Перша його п'єса—«Дай серцю волю, заведе в неволю».Дозвіл на постановки українських п'єс на теренах Російської імперії восени 1881 року став надто важливою віхою в історії українського народу, незважаючи навіть на те, що за відповідним урядовим циркуляром заборонялося.Свої перші кроки новий український театр розпочав восени того ж 1881 року у Кременчуці,де в російській трупі Г.Ашкаренка режисером і провідним актором працював М.Кропивницький.В кінці жовтня 1882 року Кропивницький створив трупу якій судилося стати славою і гордістю України на довгі роки.Сталося це у Єлисаветграді.Трупа мала назву «Товариство акторів».Проте більш вона відома як «театр корифеїв».Розпочалися виступи Товариства акторів 27 жовтня 1882 року з постановки «Наталки Полтавки». Вже з перших спектаклів трупа Кропивницького сподобалась глядачам.Схвальні відгуки про виступи українських акторів дедалі частіше з'являються на сторінках таких авторитетних газет,як«Труд»,«Заря»,«Южный край»,«Одесский листок»,і Кропивницький доходить висновку, що настав час «завойовувати» столицю.Але для поїздки з гастролями до Санкт-Петербурга потрібно було мати не тільки значні кошти, а ще й дозвіл столичних властей. Ні того, ні того у драматурга не було, і він став шукати людину, котра б змогла в цьому допомогти.Через деякий час таку людину Кропивницький зназнаходить в особі відомого українського драматурга Михайла Старицького, якому в серпні 1883 року й передає керівництво колективом, залишивши за собою режисерську й акторську роботу.Під орудою Михайла Старицького трупа розпочала свій перший театральний сезон в Одесі. Потім були гастролі в Миколаєві, Єлисаветграді, Житомирі, Ростові-на-Дону, Воронежі та багатьох інших містах Росії. В цей час українські актори вже мали власний оркестр, непогані для тієї доби декорації і гардероб. Все це сприяло не тільки піднесенню авторитету українського театру, а й поліпшенню матеріального становища акторів. Старицький, як відомо, продав свій маєток і майже всі виручені гроші витратив на щойно створений національний театр. Творча співпраця Кропивницького зі Старицьким тривала близько двох років і, поза сумнівом, була корисною для подальшого розвитку українського театрального мистецтва.Але Старицькому,на жаль, так і не вдалося дістати дозвіл на поїздку з гастролями до Петербурга, хоча він і доклав до цього неабияких зусиль.У листопаді 1886 року після тривалих клопотань Кропивницький, нарешті, одержує дозвіл приїхати до Петербурга. Виступами українських акторів зацікавився навіть цар Олександр ІІІ, для якого 4 січня 1887 року в залі Демут (інша назва «Фантазія») були поставлені два спектаклі за творами Т. Шевченка («Назар Стодоля») і М. Старицького («Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка»). Імператор був дуже задоволений грою українських акторів.25 січня трупа Кропивницького вдруге виступає у присутності царської сім'ї, але тепер уже на імператорській сцені—в Маріїнському театрі,де ні до, ні після цього не одержувала дозволу виставляти спектаклі жодна з провінційних труп.22 листопада 1896 р. в Одесі Кропивницький відзначав двадцятип'ятирічний ювілей своєї театральної діяльності. Ще задовго до свята драматурга було проголошено«батьком українського театру»,і тепер цей почесний титул постійно супроводжував його ім'я.
